Еректильна дисфункція, що це означає

Хотілося б обговорити тему еректильної дисфункції, так як сексуальність займає одне з основних місць в житті людини. Ерекція вважається символом сили чоловіки.

Еректильна дисфункція або імпотенція, як її часто називають, це стан, коли при порушенні об`єм і твердість статевого члена недостатня для здійснення повноцінного статевого акту.

Яка поширеність еректильної дисфункції?

Як би не здавалося, але майже кожен 4-й страждає порушенням ерекції. Ці цифри зростають з віком і після 50-ти років частота починає різко збільшуватися. У той же час, дослідження показують, що сексуальна активність є дуже важливою для здоров’я літніх людей [1]. На цьому мало акцентується увага, але згідно з тими ж дослідженнями, понад 70% літніх людей живуть активним статевим життям.

Що собою являє еректильна дисфункція?

Це не завжди повна відсутність ерекції. До мене часто приходять чоловіки зі скаргами, що ерекція є, але перед проникненням пропадає або член мало твердий для проникнення. Також, бувають випадки, коли все нормально, але під час фрикций ерекція слабшає або зовсім пропадає. Це все ознаки еректильної дисфункції.

Яка вона буває?

  • Первинна еректильна дисфункція – проявляється при перших статевих контактах, зазвичай в юності.
  • Вторинна еректильна дисфункція – порушення ерекції після періоду нормального сексуального життя з нормальною ерекцією.

Протягом життя майже кожен чоловік іноді відчуває труднощі з ерекцією, це нормально. Найчастіше, такі періоди тривають не довго. Це пов’язано з багатьма факторами: проблеми в житті, на роботі, стрес, втому і тд. Медична допомога потрібна лише тоді, коли порушення ерекції триває більше 3-х місяців.

Причини порушення ерекції

Є безліч чинників. У моїй лікарській практиці найчастіше зустрічаються хворі з серцево-судинними захворюваннями і цукровим діабетом. Значну частину складають і чоловіки з психогенними факторами еректильної дисфункції. Часто приходять пацієнти з еректильною дисфункцією пов’язаної зі стилем життя: часті стреси, куріння, алкоголь. Гормональні порушення зустрічаються не часто і найчастіше вирішуються корекцією гормонального фону. На окрему увагу заслуговують постопераційні пацієнти, яким виконана простатектомія. Деякі препарати негативно впливають на ерекцію (финастерид, дутастерид). Також, етіологічними факторами є хвороби простати, статевого члена, травми.

Які підходи до лікування еректильної дисфункції?

1. Блокатори фосфодіестерази-5

Першою лінією терапії є блокатори фосфодіестерази-5. Ці препарати мають високу ефективність і зручні в застосуванні. Зазвичай приймаються на вимогу в великих дозах або щодня в невеликій дозі. Найпоширенішими в цій групі препаратів є силденафіл (Потенціале) і тадалафіл.

2. Топическая терапія

Другим етапом є місцеве лікування за допомогою Внутрішньокавернозних уколів або внутриуретрального введення простагландину Е1. Недоліками є незручність використання і складність введення. Вводити треба безпосередньо перед статевим актом.

Окремо від методів лікування вище стоїть застосування девайсів – вакуумної помпи. Це досить ефективний спосіб, який заснований на тому, що створюється негативний тиск яке сприяє притоку крові в член.

3. Хірургічний метод

Останнім етапом лікування еректильної дисфункції є протезування. За допомогою хірургічного втручання в кавернозні тіла встановлюється надувний або пластичний протез. Цей протез має достатню жорсткість щоб забезпечити комфортне проникнення при найменшому бажанні і не залежить від збудженості чоловіка. Більшість наших пацієнтів, яким ми встановили протези, відзначають, що їх партнерки дуже задоволені і навіть не помічають наявність протеза в члені, що виводить якість життя на новий рівень.

Висновки

Еректильна дисфункція – досить часте захворювання, яке доставляє безліч дискомфорту чоловікові, значно знижує якість життя. На щастя, при бажанні цю хворобу можна вилікувати.

Референс:

Hyde Z, Flicker L, Hankey GJ, Almeida OP, McCaul KA, Chubb SA, Yeap BB: Prevalence of sexual activity and associated factors in men aged 75 to 95 years. a cohort study. Ann Intern Med 2010;153(11):693- 702.